Закон передбачає, що після розлучення особа з подружжя може зберегти своє подружнє прізвище або прізвище, яке вона носила до шлюбу. Однак якщо розлучення відбулося з вини одного з подружжя, суд може на прохання іншого з подружжя заборонити винному у розірванні шлюбу, зберігати своє прізвище, якщо тільки подружжя не має спільних дітей.

Таким чином, для того, щоб заборонити одному з подружжя зберігати прізвище іншого, необхідно дотримання двох умов:

• По-перше, один з подружжя повинен бути винен у розпаді шлюбу.
• По-друге, подружжя не повинно мати спільних неповнолітніх дітей. У цьому випадку законодавець зробив виняток для одруженної особи, щоб віна могла зберегти подружнє прізвище, навіть якщо він/вона винен/а у розірванні шлюбу. Обґрунтуванням цього виключення є те, що різні прізвища батьків та дітей можуть негативно вплинути на неповнолітніх дітей як у психологічному, так і в інших сенсах (при подорожах, у процесі навчання, у медичних закладах тощо).

Закон передбачає, що майно, отримане одним з подружжя у дарунок чи успадковане ним після укладання шлюбу, визнається особистою власністю подружжя, якщо у заповіті не зазначено, що майно підлягає передачі у загальну власність подружжя.

Тому загальним правилом є те, що майно, успадковане під час шлюбу, вважається особистою власністю спадкоємця і не підлягає поділу під час розлучення. Однак, якщо таке майно було успадковано за заповітом, і в заповіті було зазначено, що воно переходить у загальну власність подружжя, таке майно не матиме юридичного статусу особистої власності та підлягатиме поділу під час шлюбу.

Відповідно до статті Цивільного кодексу України, матеріальне утримання, що надається неповнолітній дитині, повинно бути пропорційним потребам дитини та матеріальному становищу батьків.

Потреби дитини пов’язані з її віком (дошкільний, шкільний вік тощо), станом здоров’я (чи витрачаються гроші на ліки, спеціальне харчування, реабілітацію тощо), здібностями дитини (вартість занять, які вона відвідує, наприклад, спорт, музика, мистецтво тощо).

При оцінці матеріального становища батьків враховується наявність у них рухомого та нерухомого майна, стан їх здоров’я, кількість утриманців та заходи, що вживаються особою для отримання доходу на утримання неповнолітніх дітей. Слід наголосити, що матеріальне становище батьків є важливим, але не вирішальним критерієм для визначення розміру аліментів.

Згідно зі статтею Цивільного кодексу України, суперечки між батьками щодо порядку доступу до дитини підлягають вирішенню у суді. Тому, якщо не вдається досягти любовної угоди з матір’ю дитини про інший порядок доступу, ніж той, який встановлений у рішенні суду, вам слід звернутися до суду із заявою про зміну порядку доступу. У такому разі необхідно буде аргументувати в суді, чому існуючі домовленості не є задовільними (зміна графіка роботи, зміна інтересів дитини тощо).

Є Стаття Цивільного кодексу України яка передбачає, що батьки, які можуть зробити це, зобов’язані утримувати своїх дітей, які досягли повноліття, які навчаються за програмою середньої освіти або за програмою формального професійного навчання для отримання першої кваліфікації, або які навчаються у вищому навчальному закладі за очною формою навчання та досягли 24 років і потребують матеріальної підтримки, беручи до уваги матеріальне становище дітей, які досягли повноліття, отримуваний ними дохід, можливість отримання доходу для себе та будь-які інші відповідні обставини.

Таким чином, якщо дитина, яка досягла повноліття, відвідує середню школу і потребує допомоги для цієї мети, зобов’язання з надання матеріальної підтримки дитині не припиняється доти, доки дитина не закінчить свою середню освіту.

Кредиторами можуть бути:

1. Фізична особа – будь-яка людина, яка дала гроші в борг, власник векселя і т.д.;
2. Юридична особа:
2. 1. Приватна юридична особа: банк чи інша кредитна установа; компанія, у якої ви купили певні речі та не заплатили (автомобілі, меблі, комп’ютери тощо); телекомунікаційна компанія, якій ви повинні гроші за послуги тощо;
2. 2. Публічна юридична особа: національна податкова служба, постачальник електроенергії, комунальна компанія тощо;

Є стаття Цивільного кодексу. Згідно зі статтею Цивільного кодексу, шлюб може бути розірваний з вини одного з подружжя, якщо він/вона залишив сім’ю і не піклувався про неї більше одного року. Відповідно до цього положення закону, позов про розлучення з вини одного з подружжя має бути подано до суду. Відповідача – одного з подружжя, винного у розпаді шлюбу, – у цьому випадку представлятиме куратор (адвокат), призначений у справі. Однак слід наголосити, що чоловік, який подав позов, повинен буде сплатити послуги куратора.

Відповідно до статті Цивільного кодексу України Цивільним кодексом, презюмується, що частки подружжя у спільному майні рівні. Однак у випадках, передбачених Кодексом, від принципу рівності часток у спільному майні можна відступити.

Одним із таких випадків є відступ від принципу рівності часток подружнього майна на користь неповнолітніх дітей. Виходячи з цього, одному з батьків, з яким залишаються неповнолітні діти, виділяється більш велика частка майна. Такий поділ майна виправданий більш важким тягарем, який несе чоловік із виховання та освіти неповнолітніх дітей сторін.

Ст. Є стаття Цивільного кодексу. Положення передбачає, що один з подружжя потребує утримання, якщо він/вона виховує неповнолітню дитину спільно зі своїм колишнім чоловіком, є непрацездатною за віком або станом здоров’я. Один з подружжя, який внаслідок шлюбу та спільних інтересів сім’ї чи турботи про дітей не зміг отримати кваліфікацію (навчання), має право вимагати від свого колишнього чоловіка відшкодування витрат на завершення навчання чи перепідготовку.

Тому в даному випадку можна вимагати від чоловіка аліменти у розмірі витрат на завершення навчання, здобуття спеціальності або перепідготовку.